Де в Одесі знайти рояль,
як у імператора

Якщо пройтися вулицями Перлини біля моря, то можна дізнатися, як жив персидський шах, до кого залицявся Пушкін та де вперше новорічно "гульбенили" Рішельє,
Кобле та Ланжерон
Depo.Мандрівник продовжує захоплюючу подорож палацами видатних родин Одещини та самої Одеси. І останніми в цій подорожі будуть ще три доволі відомі, але по-своєму таємничі й загадкові маєтки в самому центрі міста. Щоб дістатися від Приморського бульвару та Воронцовського палацу, про який ми вже писали, до наступного маєтку, достатньо буде лише перейти на інший бік Тещиного моста, який розкинувся над Військовим узвозом.
Саме там, на вулиці Гоголя, 2, вже багато років стоїть Шахський палац, який вважається однією з найкрасивіших споруд міста Одеса. Серед інших історичних будівель він виділяється незвичним архітектурним оздоленням та цікавою назвою зі східним колоритом.
Якщо ж відправлятися до Шахського палацу одразу по приїзді до Одеси, то дістатися до нього можна кількома способами: від Залізничного вокзалу (близько 4-х км) – маршрутним таксі №№ 120 чи 190 до вулиці Військовий узвіз і далі ще близько 300 метрів доведеться пройтися пішки. Обійдеться така "подорож" громадським транспортом 5 гривень за людину і півгодини часу. Від аеропорту дістатися вулиці Гоголя, 2, можна маршрутним таксі № 117 до вулиці Преображенської (ріг Софіївської), але їхати доведеться близько години. Незвичайну назву палац носить не випадково. У маєтку дійсно жив шах, але спочатку слід звернути увагу на те, як з'являлася будівля. Історія палацу починається у далекому 1794 році, коли на цій ділянці вирішили звести військовий шпиталь. Втім, цей заклад так і не з'явився, а недобудову з часом розібрали на каміння. Натомість на її місці виник палац незвичайної краси.
Близько 1848 року до Одеси приїхав молодий архітектор польського походження Фелікс Вікентійович Гонсіоровський, який тяжів в своїй творчості до неоренесансу і неоготики. Палац було зведено для польського шляхтича Зенона Бржозовського у 1851-1852 роках. В архітектурі палацу чітко виражений неоготичний стиль – архітектор Гонсіороновский прекрасно втілив свої смаки в цьому проекті. Двоповерховий замок був побудований з ракушняка і облицьований інкерманським каменем. У плані будівля має вигляд літери "Г", утвореної двома крилами – північним і східним, що виходять до вулиці Гоголя і відокремлені від неї високими металевими гратами. Північний же корпус орієнтований до моря.
Родина Бржозовських володіла цим комплексом до 1910 року – на початку 70-х років XIX століття в палаці проживав Федір Олексійович (Абрамович) Рафалович, голова знаменитого торгового дому "Федір Рафалович і К", а потім його власником став граф Йосип (Юзеф) Шенбек. З 1910 по 1920 роки палац орендував шах Мухаммед Алі, шахиншах Персії, завдяки якому палац і отримав свою неофіційну назву. Мохаммед Алі був скинутий із престолу і відправлений у вигнання, місце його посів його 11-річний син, Султан-Ахмад. У вигнанні шах-втікач оселився в Одесі, і прожив там 10 років з перервами на невдалі спроби повернути собі престол і відвоювати Персію. Коли до Одеси стали підходити "червоні", бідний шах, який втік від однієї революції у себе на батьківщині, був змушений тікати і від більшовиків – на цей раз, до Стамбулу. У радянські часи в Шахському палаці довгий час розташовувався Будинок народної творчості, і відданий на розтерзання архітектурний шедевр Гонсіоровського врешті решт набув досить гнітючого вигляду. Тільки у 2000-2004 роках було проведено повну реставрацію будівлі. Сьогодні в Шахському палаці розташований офіс одного з банків України, що ускладнює – чи то, скоріше, унеможливлює – доступ всередину будівлі.
Легенди та народні байки про Шахський палац
В одному зі своїх листів до англійського прем'єра Гладстона Мохаммед Алі, який мав гарем з 50 наложниць, писав, що "краще прожити 50 років з однією дружиною, ніж один рік з 50 дружинами". Міська легенда стверджує, що перс влаштував у себе на новому місці східні порядки і навіть скидав дружин, що в чомусь провинилися, з балкону. За іншою версією, це лише екзотичні фантазії, і гарем Мохаммеда мешкав зовсім не тут. А ще подейкують, що Мохаммед Алі обдаровував цінними подарунками кожного, кого зустрічав на своєму шляху, вибираючись до міста. Таким чином, він завойовував повагу та симпатію одеситів. Втім, рухаємося далі. Якщо біля садиби персидського шаха повернути на ту саму вулицю Гоголя і пройтися ще близько 400 метрів, то по лівий бік, біля Сабанеєвого мосту, побачимо ще один з найпопулярніших одеських маєтків – палац Хорвата, нині більш відомий як Будинок вчених. Заховавшись між стінами інших будівель, палац і досі має прекрасний вигляд.
Палац має статус пам'ятки архітектури і містобудування національного значення, картинна галерея в ньому – пам'ятка історії і архітектури місцевого значення. Крім того, тут же розташовано літній сад, статус якого досі не визначений, та службові флігелі.
Історія садиби Толстих (ще одна назва цього будинку) почалася у 1830-1832 роках. Саме тоді стартувало будівництво маєтку для Олексія Миколайовича Хорвата – відомого патолога з дворянського роду Олександрійського повіту Херсонської області. За роки свого існування маєток кілька разів реставрувався, добудовувався, тож увібрав в себе одразу декілька архітектурних стилів: класицизм, еклектику, бароко, ренесанс, неокласицизм та модернізовану еклектику. В інтер'єрах можна виділити стилі рококо та псевдомавританський.
У маєтку налічується два поверхи і 12 кімнат з розкішними інтер'єрами. До 1898 року поряд з графської садибою вже розташовується добудований особняк в стилі пізнього бароко, в якому розміщується чудова картинна галерея. У створенні архітектурного ансамблю брали участь такі митці: Г. І. Торічеллі (на стадії будівництва палацу), Л. Ц. Оттон і І. О. Даллаква (під час реконструкції палацу з переобладнанням інтер'єрів, пристроєм ганку і огорожі, зведення нових службових флігелів), Ф. Фельнер і Г. Гельмер (представники архітектурного бюро "Felner & Helmer", під час втілення проекту картинної галереї М. М. Толстого), Г. К. Шеврембрандт (також брав участь у будівництві картинної галереї М. М. Толстого) та Л.Д. Іоріні – скульптор, праця якого втілена у картинній галереї. Тож вражають не тільки фасадні частини будинку, а й дивовижна краса внутрішніх приміщень.
Зрозуміло, що маєток не міг обійтися без власних легенд. Наприклад, є в ньому старий рояль, що стоїть в мармуровій вітальні. Певний час вважалося, що це – інструмент знаменитого угорського композитора Ференца Ліста. Втім, це таки виявилося красивою байкою: знавці визначили, що рояль був створений у 1898 році, а композитор Ліст помер у 1886 році. Додамо, що роялі фірми "Шредер" відрізнялися особливим легким звучанням і мелодійністю. З 1880 Карл Шредер став офіційним постачальником роялів для Імператорських палаців по всій Європі.
У Державному Ермітажі Санкт-Петербурга зберігається схожий салонний рояль, виробленим фірмою "Шредер" з нумерацією 17003. Імператор Микола ІІ подарував його своїй дружині Олександрі Федорівні. Рояль, який зберігається в Будинку вчених – концертний, проходить під фабричним номером 17033. І, нарешті, ще один, не менш цікавий своєю історією одеський палац розташований на вулиці Софіївській, 5-а. Це величний, просторий та розкішний маєток Потоцьких-Наришкіних, який був зведений у 1823-1826 роках.
Першою власницею цієї будівлі була графиня Потоцька, молодша дочка Станіслава і Софії Потоцьких, в заміжжі – Наришкіна. Сім'я польських магнатів Потоцьких володіла палацом до кінця XIX в. Збереглося художнє оформлення стелі, мармурові та паркетні підлоги з інкрустацією. В 1888 році будівлю викупив та подарував місту для влаштування в ньому публічного музею міський голова Григорій Маразлі. Стіни цієї садиби зберігають безліч таємниць і навіть пам'ять про закоханого в сестру господарки палацу та дуже ласого до жінок письменника Пушкіна, адже він бував тут неодноразово – на відміну від Воронцовського палацу, де йому приписують пошкодження підвіконня в процесі любовних пригод. Існує дві версії появи цього культурно-історичної пам'ятки архітектури. За основною версією, палац був побудований в 1823-1826 роках відомим італійським архітектором Францом Боффо в якості весільного подарунка молодшій донці на замовлення Станіслава і Софії Потоцьких. Сама ж Ольга Потоцька вийшла заміж за кузена тодішнього губернатора Одеси графа Воронцова – Льва Наришкіна. Згідно іншої версії, палац з'явився на базі побудованої тут в 1805-1810 роках будівлі, що підтверджує Зведений список пам'ятників архітектури і історії Одеси. Ця будівля і була з часом перебудована Софією Потоцькою. У палаці побувало чимало "непростих" осіб тих часів – наприклад, тимчасово жила фаворитка Олександра I княгиня Наришкіна. Саме для неї і саме тут, в маєтку Потоцьких, був даний перший в Одесі новорічний бал, на якому були присутні Рішельє, Кобле, Ланжерон – люди, які зіграли найвизначнішу роль в історії міста і чиїми іменами тепер названі вулиці.
З часів Потоцьких-Наришкіних палац, на щастя, практично не змінив свого вигляду. На першому поверсі будівлі є кілька парадних зал з вишуканим оздобленням.
Власне, всі кімнати "перетікають" в розкішний центральний зал: підлога якого викладена художнім паркетом, а стеля прикрашена багатим рослинним орнаментом, що переходить в круглі вінки і складні візерунки гірлянд.
Різьблені сходи, немов заховані в кутку будівлі та прикрашені вікнами з вітражами, ведуть на другий поверх, де раніше розташовувалися житлові покої власників палацу.
Задній фасад палацу виходить на морську затоку. Колись з цього боку був влаштований розкішний сад, який простягався до самого моря. 6 листопада 1899 року стараннями Одеського товариства витончених мистецтв в будівлі палацу було відкрито Одеський художній музей, який функціонує і досі. В експозиції представлені роботи українських і російських майстрів XVI-XIX ст.: Тропініна, Айвазовського, Саврасова, Шишкіна, Рєпіна, Сурикова, Сєрова, Врубеля, Реріха, Бенуа, Кандинського та ін. Крім того, в одному з підвалів розташований зал українського декоративно-прикладного мистецтва.
Для відвідувачів музей працює влітку з 10:30 до 17:30 (каса до 16:30), взимку – з 10:00 до 16:00, вихідний день – вівторок.
Головною втаємниченою цікавинкою палацу є підземний грот та печери з штучно створеним водоспадом, які з'єднуються підземними ходами з одеськими катакомбами. Вважається, що вони з'явилися ще за часів панування турків і мали важливе стратегічне значення. За легендою, в цих таємничих підземних лабіринтах, забезпечених пастками, гинули вороги турків, так і не зумівши знайти вихід. Сьогодні ж це місце можна відвідати з екскурсією, яку, щоправда, потрібно замовляти заздалегідь.
Використане в матеріалі фото взяте з відкритих джерел
Made on
Tilda